Леся Харченко, журналіст, програма Документ: Ніколя, ви дуже популярні у Франції, але в Україні, на жаль, не існує перекладів ваших творів. Чи є якісь пропозиції з цього приводу?
Ніколя Фарґ, письменник: Наразі щодо українського перекладу, то в мене немає жодної пропозиції, ще ніхто не звертався до мене. Щодо російського перекладу, то скоро вийде переклад моєї книжки «Я була за тобою», яка наразі є моїм найбільшим успіхом, була перекладена вже на 18 мов, скоро буде російською мовою, і українською, сподіваюся, також.
Документ: Як би ви самі представили себе українському глядачу? Хто ви і з чим ви пов’язуєте свій успіх у Франції?
Фарґ: Я поки що належу до тієї категорії, що називається молоді письменники французькі, мені 36 років, у мене вийшло 6 романів, і вони, якщо узагальнювати, несуть в собі дві основних теми. Це тема подорожі і тема міжкультурного діалогу. Міжкультурного шоку, або зустрічі двох культур, як вони між собою взаємодіють. Шок, можливо, самовизначення людини або народу, який приїжджає до іншої країни. Я не знаю – наскільки він є важливим для України, але, наприклад, для Франції, для мультикультурної країни, в якій живуть і співіснують багато національностей і багато різноманітних культур, і це країна з великим колоніальним минулим, і як результат – породження цієї міжкультурності, мене дуже цікавить ця тематика. Як співіснують різні культури на одному просторі. Ця тема є одною з найважливіших в моїх книжках. Як і тема подорожей. Мені дуже подобається подорожувати в усіх смислах цього слова. Як виїхати зі своєї країни, так і вийти з себе і побачити інший світ.
Документ: Вас порівнюють у Франції з Уельбеком та Беґбедером. Як ви ставитесь до таких порівнянь?
Фарґ: Мені це дуже лестить – якщо мене порівнюють з такими письменниками як Мішель Уельбек та Фредерік Беґбедер. Я дуже люблю Уельбека, для мене це людина, яка має дуже великий талант і мені подобається його песимістичне бачення світу. Тим не менше, мені здається, Уельбек – єдиний сучасний французький письменник світового рівня. Щодо Беґбедера, то він менше приваблює мене як письменник, тим не менше, в нього дуже цікавий стиль, це дуже розумна людина, і мені здається, що у нас спільною тематикою є те, що ми намагаємося відобразити сучасну епоху і ми ставимо питання собі і у своїх творах про поверховість цього світу, намагаємося побачити трохи вглиб. Звичайно, Уельбек це одна із найпотужніших постатей серед письменників сучасних, як і, до речі, Леклезіо, який, як ми щойно дізналися, отримав Нобелівську премію, я його також дуже люблю.
Документ: До речі, щодо Нобелівської премії - як ви оцінюєте вибір журі?
Фарґ: Щодо Леклезіо, якого нобелівське журі обрало як найкращого письменника, це надзвичайно прекрасний і правильний вибір. Він – універсальний у своїй творчості, в усьому, що він пише. Теми, яких він торкається у своїх книжках мені теж дуже близькі. Головна його тема – це вийти з себе, побачити інших, побачити щось інше навколо себе і таким чином відходячи від своїх стереотипів, бачачи, щось інше, інші культури, інший менталітет, інший світ, ти – відповідно – ставиш багато запитань сам собі. Про те, що ти значиш в цьому світі, що ти робиш, навіщо? І таким чином і всю систему ставиш під сумнів. Особливо що стосується західної системи – системи мислення, життя, навіть, якщо говорити про меркантильність західного світу. Ті цінності, які він пропагує, про що він пише у своїх книжках, це мені дуже близьке. Крім того, це просто чудовий стиліст. А ще він є дуже чесною, відкритою і цілісною людиною. І я – з одного боку – пишаюся тим, що Леклезіо є французом, і його обрали, він отримав Нобелівську премію, а з іншого боку – він не є французьким письменником, а є універсальним. Щодо мене, я себе не вважаю великим письменником. Чому – я пишу якомога чесніше, з усіх сил, але я знаю, що мій талант не є невичерпним, у мене немає того подиху, який є у великих письменників.
Документ: Ви говорите так критично до себе. Можливо, це прийде з часом?
Фарґ: Я реаліст. Я знаю чого я вартий. Звичайно, я – як більшість людей – роблю прогрес, розвиваюся, ніхто не може знати, що нам подарує наше майбутнє, але все таки з огляду на розмах Нобелівської премії, на тих людей, які вже її отримали, поки що я навіть гадати про це не можу, маючи величезний потенціал у творчості. Знаючи хто я, що я роблю, що я можу робити, поки що мені це подобається, я задоволений.
Документ: До якої літературної традиції ви себе відносите. Хто з письменників чи філософів вам найбільш близький?
Фарґ: Щодо впливів, щодо моїх початків, я, звичайно, був під впливом великих романістів 19-го століття. Як французьких, так і російських. Тому що ми все це читали ще починаючи з школи, нам уже в школі закладали поняття і розуміння – що таке велика література. Бальзак, Золя, Достоєвський. Потім, коли я став старший, я почав цікавитися сучасною літературою. Зокрема, сучасною американською літературою. Мені дуже подобається сучасний письменник американський Том Вулф. Також спадають на думку письменники, без яких я не відбувся би як письменник, це Маргеріт Дюрас, це Чехов, Мілан Кундера, дуже подобається французький драматург Бернар-Марі Кольтес, звичайно, дуже люблю Леклезіо, який отримав Нобелівську премію. Можна дуже довго продовжувати ряд. Це і іспанський поет Фернандо Песоа, і Набоков. Список дуже-дуже довгий. Але, ви знаєте, наразі я намагаюся читати якомога менше. Тому що є дуже багато прекрасних книжок, а щоби писати - не варто про це знати.
Документ: Ви багато років провели в Африці. По-перше, цікаво як ви туди потрапили, чому ви там жили, і по-друге, чи має ця африканська історія сьогодні продовження в творчості?
Фарґ: Коли я був маленьким, десь з 4 до 7 років, я жив у Африці. Потім, коли мій тато жив у Африці, я дуже часто приїжджав до нього на канікули. Він жив на Березі Слонової Кістки. Я теж там жив. Отже все моє дитинство минуло між Францією та Західною Африкою: Малі, Буркіна-Фасо, Берег Слонової Кістки. І це свідомо чи підсвідомо залишається в мені. Потім я одружився з африканською жінкою з Конго, ми прожили разом 10 років, у нас двоє дітей. Тобто навіть якщо я не жив в Африці, то Африка все одно була поряд зі мною, вона була в мені. І коли мені було вже 30 років, я на 4 роки поїхав працювати на Мадагаскар, це вже інша Африка – екваторіальна. Тим не менше, все, що в нас закладено з дитинства, так чи інакше залишається з нами протягом усього життя. Тому Африка є такою особистою темою, яка постійно в мені, і можна сказати також – джерелом натхнення. Але джерелом натхнення не лише в плані поїхати, пізнати її культуру, а побачити щось інакше, те, що і снує і у Франції, але інакше. Власне, саме Африка дала мені це бажання – вийти з себе, побачити інших, подорожувати і бачити всі ці розмаїття різноманітностей, які існують у світі.
Документ: Чи вважаєте ви себе носієм двох різних культур, цієї мультикультурності, про яку пишете?
Фарґ: Так. Так, звичайно, я відчуваю себе носієм різних культур. Навіть якщо я француз, вихований у французькій культурі, я відчуваю на собі багато інших різних впливів. Зокрема, я був в Азії – в Індонезії – я працював 2 роки, після цього я не їм хліба, я їм лише рис. Я звичайно, вивчив інші мови, і хочу вивчати інші мови. Кожного разу коли я повертаюся до Франції, мені стає тісно. Хочеться знову подорожувати, знову виїжджати. Мені, звичайно, приємно повернутися на батьківщину, до всього, що я люблю, до чого я звик, але не нетривалий період. Як тільки я звикаю, і мені стає зрозуміло, як все відбувається і як буде розвиватися, мені одразу хочеться їхати деінде. Немає однієї правди, це ви всі знаєте. Є множинність правд. І тому, щоби зрозуміти це потрібно їхати. Тобто я намагаюся бути максимально відкритим до різних впливів. І готовий їх сприймати. Будучи французом і маючи білу шкіру, я почуваю себе метисом.
Документ: Зараз в Європі багато країн переглядають своє колоніальне минуле аж до відчуття провини за це. Чи ви – як письменник – переживаєте якось по-своєму цю сторінку вашої історії?
Фарґ: Це дуже важливе питання. І постійно – і в творчості, і сам для себе – постійно ставлю його. Це комплекс вини, і комплекс того, що було зроблене моєю країною. Так, я не брав зброї до рук, я не був рабовласником, я нащадок тих, хто це робив. І це питання, мені здається, дуже чітко висловив французький філософ Паскаль Брюхнер, він придумав такий термін – «ридання білої людини». Він означає намагання нащадків колоніальних країн вибачатися за те, що зробили пращури. Офіційно, політично і географічно, наче, все врегульовано. Є кордони, але з іншого боку зовсім не врегульована ця ситуація в голові людей. Для прикладу у Франції кажуть: іноземці, приїжджайте у Францію, почувайтеся як удома, але насправді це є лицемірством. Узяти сьогоднішню ситуацію – це дуже рідкісні випадки коли іноземець є головою якоїсь великої компанії, іноземець є політиком, чи іноземець виступає на телебаченні. Отже ситуація залишається неврегульованою, і мне це непокоїть і проявляється в моїй творчості.
Документ: А цікаво, яке на вашу думку завдання письменника? Чи є у письменника своя місія у суспільстві?
Фарґ: Письменник немає такого прямого впливу я такої влади, як політик, як рок-співак, як відомий кіноактор. Не має тієї харизми і можливості напряму передавати свої думки. Дуже часто ідеї передаються через літературу та письменників. Якщо ми візьмемо приклад Французької революції, чому саме в той момент і так повелися люди - захотіли знести тиранів і поміняти тиранів. Бо десятки років до них, і навіть століття, було багато письменників, які почали своїми ідеями розбуджувати свідомість. Мені здається, це дуже важливий момент – непряма влада, але довготривала. Всі ідеї, які потім стали популярними у світі, вони починалися з літератури, з письменників. Народжуючись у творі, ідеї ставали популярними, розвивалися, щоби покращити світ.
Документ: Ви стали обличчям Chanel. Навіщо це вам як письменнику?
Фарґ: Ставте мені ці запитання без проблем. Я дуже задоволений, я цього не приховую. В Chanel готували особливу кампанію для свого парфуму Allure, вони хотіли зняти у своїй рекламі непрофесійних моделей. Вони по всьому світу відбирали людей, які мали найголовніше – якусь професію. Вони побачити якусь статтю, моє інтерв’ю з фото, і обрали мене. Я знаю, в Сполучених Штатах це був якийсь медичний співробітник, ще десь спортсмен. І я опинився серед 5-6 таких людей, які стали обличчям цього парфуму. Хто би від цього відмовився? Це був дуже цікавий досвід. Хтось закидає, що таке роблять лише поверхові люди. Ні, я вважаю, що це була прекрасна нагода, і чому би нею не скористатися? Я скористався і не шкодую.
Документ: Що вас хвилює сьогодні як письменника, яка проблематика? Можливо, є щось, про що ви пишете зараз? Що для вас актуально зараз?
Фарґ: Мій останній роман, який я закінчив минулого місяця, в принципі, торкається тих же тем, яких я торкаюся в своїй творчості, лише представлені в іншому контексті. Що мене завжди цікавило і цікавить, це стосунки між чоловіком і жінкою, та тотальна містерія, які між ними відбувається. Також історія пари, як вона розвивається, до чого вона може призвести. А також конфронтація протилежностей в різних культурах. На відміну від інших моїх романів, дія тут відбувається у Франції, хоча я не міг не розповісти тут про подорож, що це таке, є кілька думок. В будь-якому разі я з кожним своїм твором намагаюся стати зрозумілішим, щоби мене було легше і цікавіше читати, і більш простим. Простим бути дуже важко, не поверховим, бути простим, але нести своїм твором багато глибоких речей.
Документ: Коли ви почали писати. І, до речі, ви пишете від руки чи друкуєте на комп’ютері?
Фарґ: Я дуже добре пригадую як я вперше взявся за письмо. Мені було 16 років, це було в 1988 році і все почалося від читання інших творів. Я настільки відчув чутливість і багатогранність слова, і чутливість та багатогранність книжки як предмета. І мені дуже захотілося відчути на собі – спробувати як це створювати і писати. Смак до читання перейшов у мене в смак писання. Я не боявся. Не було страху – з чого починати і як. Писання для пне було даниною книжці, яку я обожнював. Я завжди починав писати ручкою, потім на друкарській машинці. Зараз я пишу ручкою чи олівцем, у мене завжди з собою блокнот, а потім уже перенабираю на комп’ютері.
Документ: Як ви сприйняли Україну? Чи те, що ви побачили, відповідало вашим уявленням про нашу країну?
Фарґ: Перше, що я одразу відчув, коли приїхав в Україну, це те, що Україна це країна контрастів. Країна змін, країна руху. Країна трансформацій. Я знаю, що було болісне комуністичне минуле, і зовсім недавно. Тому мене одразу здивували це співжиття комуністичного минулого, яке проявляється в архітектурі, і, можливо, в якомусь ритмі, яке ти бачиш в передмісті, і з іншого боку розвій сучасності, сучасного ритму, розвитку. Цей контраст є дуже привабливим і не треба жити тут достатньо довго, щоби одразу його побачити. Тим більше для людини, яка живе в країні, що розвивається повільно. Європейські країни зараз розвиваються повільно. Я вважаю, розвиток є дуже цікавим процесом, тим більше коли це співіснує з минулим. В принципі, я так собі і представляв. Я їздив до Росії, і я знаю, що Росія та Україна це дві різні країни, але все таки є щось спільне, власне, у відчутті цього розвитку, трансформації. Я на жаль, не надовго залишаюсь в Україні, щоб щось побачити і більше відчути. Що мене також вразило в Україні, коли я зустрічався зі студентами, це їхня надзвичайна здатність слухати і сприймати інформацію, їхнє бажання дискутувати, роздумувати. Якщо порівнювати те студентство, яке я побачив тут в Україні, то вони на щабель вищі за будь-який літературний університет у Франції, бо вони хочуть пізнати щось нове. І це велика здібність до сприйняття і до бажання зрозуміти. Це мене надзвичайно вразило.
